Як хочеться знову пробігти по думці,
Що ноти небесні заграли не вперше,
І серце у щирості світу не бреше,
Я чую твій крок у його першім стуці,
Ми - плину кохання забуті прибульці,
І тисячі звуків злетять в атмосферу,
Подолані страху останні химери,
Скрізь товщу безсмертних моральних алюзій,
І знову смарагдові очі у кроці,
Що вічно блищали на літньому сонці,
Заходять у душу без стуку та слів,
Назавжди любити ті очі клянеться,
В миттєвість кохання палаюче серце,
Що стало безкрайнім, як сотні морів.
