Я втрачаю себе в широкополім небі
В місці, де промені, що сонце кидає, не здатні навідатись до моїх зіниць.
Я розчиняюсь... на мільйони шматочків,
Жодна з яких не лежить горілиць.
Думками мандрую попід небосхилом далеко за межі буденних проблем
Знаходячи радості, які неозброєне око минає й лишає їх наодинці з жалем.
Я на шляху, що додому веде, в храм спокою й блаженства в самому собі,
Я зайшов так далеко, що лиш сонце спроможне залікувати всі рани пекучі мої.
Час немов зупинився й лиш тягучі хмарини пропливали, не лишаючи слід
Я втрачаю себе, виходжу з свого тіла й обіймаю голубий небозвід
