|
Ніч - таємна і казкова,
Заснути думі не дає,
І кожна думка-золота обнова,
І кожна думка- вб'є мене.
На обличчі - посмішка до вух,
А душу- роздирає на шматки,
А чи не вмер у людях людяності дух?
Чи нас закриють, як тварин в
клітки?
У очі-компліменти, жваві розмови,
За спиною-ненависний крик.
Так дивно,що нам не відібрало мови,
За лицемірність,за те,до чого кожен звик..
Шукаєш щирість в почуттях,
Шукаєш всюди, та її немає.
Тонули б у вічних забуттях,
Робили б те,про що ніхто не знає.
Усім нам душі відібрало,
Наші серця-як білий сніг.
Що ж для тебе моє каяття означало?
Чому ж від мене ти досі не втік?
Я кохаю тебе!Розумієш?
Ти засмієшся,зневажливо глянеш на мене,
Розмовами і чаєм іншу зігрієш,
А тим часом,я злечу у небо.
Спогади вбиватимуть тебе.
І кожна інша-лиш взамін попросить,
Багатства твої, як скарби гребе,
Коли заснеш- все повиносить.
Мене згадаєш,дівчину просту,
Яка кохала,так безмежно й чисто
Зеленооку дивачку дурну,
Простим речам глибокого давала змісту.
Ненавиджу все,що пов'язало нас з тобою,
Ненавиджу за те,що залишив мене
Ненавиджу за те,що крокував за юрбою,
За те, що поруч немає тебе..
Ненавиджу й тебе,характер, очі твої!
Ненавиджу аж так,що не змогла розлюбити,
Твої очі - дві великі зорі,
Твої очі- коштовні малахіти...
Ти як зможеш, пробач.
Ти як зможеш - не забувай.
Через мене гірко не плач,
Втрачений рай- не шукай...
ID:
658586
Рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата надходження: 10.04.2016 13:16:59
© дата внесення змiн: 10.04.2016 13:16:59
автор: Просто Віка
Вкажіть причину вашої скарги
|