Відпусти мене на волю світ за очі,
Нащо ж тепер вже боротися?
Як можна жить не кохаючи?
Нащо ламатися,якщо цього не спромогтися?
Може,я й звикла коритися,мов та лоза прогинаючись
Під вітром твоєї волі...
Та не збираюсь дивитись,як ти граючи полишаєш мене долі!
Клітку золоту—своє пристанище,
Я відімкну,
Бо,як згасне в серці палаюче вогнище,
То серед нього і зникну!