І здається ти знала його, ще задовго до того як...
Зоставалось лише повернутись на голос знайомо - забутий,
Він звичайно тоді виглядав ще зовсім не так,
Та й сама ти була по траві... до води... роззута.
І здається він також одразу тебе впізнав,
Привітався із посмішкою роками зовсім не стертою,
Ти була все такою ж як він колись пам’ятав,
Дуже ніжною, надто відкритою, трохи впертою,
Хтось життя за життям ніби в шахи долями грав,
Розлучав і знайомив з людьми та душами інородними,
За стражданнями вашими й радощами спостерігав,
І наказував янголам, щоб ви завжди були один в одного.
Гарно
щирий вірш
