Памʼятаю, як ховала втому
І як я збивалася із ніг.
Але, врешті, я прийшла додому
Не здолав і заздрості батіг.
Я чекала, може скину пута
Ненависті, злоби й відчаю…
І нарешті скажу, що здобута
Перемога в цім страшнім бою.
Ви посійте, хай росте зернятко,
І нехай іскриться і блищить,
Не розтринькайте душі ви статки,
Хто ви - не забудьте ні на мить.
Будьте ви відкриті всьому світу,
Покажіть йому свою любов,
І нехай же буде повно цвіту
І не буде більше вже обмов.
Написано зранку, за сніданком
