Заходило сонце, цвірінькали пташки, небо вкривалося червоними плямами. Вони сиділи на веранді і чекали десятирічного сина, десь він після прогулянки з друзяками вештається. Пес чомусь не гавкав, мовчав старенький, доживав свої літа, а очі жалісно дивилися і благали про прощення, а за що ти, ж нікого не кусав, будинок завжди беріг, але от стільки жалю та суму було, можливо навіть більше, ніж деколи буває у людини, яка блукає і не знає , як пристати до берега.
Старша дванадцятирічна донька мила посуд, а то гора горою після стількох ротів, ну а ще одна гралася зі своїми кукурудзяними ляльками та вкладала їх спати. Ну а четвертий мешканець їхнього будинку сидів у маминому животі. І як він там взявся, думали батьки, голову ламали.
- Знаєш, з одного боку, то все файно, допомоги хоч відбавляй буде потім, але я вже старий , як той наш пес…
- Ну та певно, старий то старий, а кров то гаряча!
- Ай, ну його, раз Бог дав, то най буде!
- Ти чув, наша Надька через дві хати ходила до того лікаря, він там всьо зробив, тепер має спокій.
- Слухай, ти шо глузд втратила, хочеш потім спокою на тамтому світі не мати, думай головою, дуринда!
- місяці, вирішив не тринькати щомісяця, але видно файно виложився на морі, то ті...
ID:
683827
Рубрика: Проза
дата надходження: 15.08.2016 13:11:42
© дата внесення змiн: 23.02.2017 22:21:56
автор: LOKOS
Вкажіть причину вашої скарги
|
