Пігулку вип’ю кардіомагнілу,
Розріджену пущу по жилах кров.
Як цензор, вільний час знайду в неділю
І розберу віршований улов:
Про майбуття та наше сьогодення,
В них про життя і про любов, про гріх –
Яке ж бо дати віршикам наймення,
Щоби торкнутись струн сердець усіх.
Хто свою совість бавить до сьогодні
Зі злістю скажуть: «Він безкрилим став»,
Мабуть, вже квіти вибрали надгробні,
Щоби для них слів правди не дібрав.
Та доберу, хоч в неладах зі чтивом
Спустошених сюсюканням віршів.
Свої ж я пропущу через горнило
Й таки назву їх іменем своїм.