Малює осінь дивними мазками,
Майстерно добирає кольори,
Пташиними співає голосами
Про велич вересневої пори.
Вже достигають яблука і груші
Духмяним ароматом на гілках,
І знов сумують тихо людські душі,
І знов печаль сивіє у очах.
Осіння прохолода суне полем,
Збирається в росі поміж трави.
Неспокій прокрадається поволі
У лабіринт життєвої канви.
Моя печаль зелена, наче очі,
Твої, до болю рідні та кохані.
І у холодні вересневі ночі
Зігріють душу спогади весняні.