Сьогодні я ходив до командира,
В медалях і парадному мундирі,
А небо вже осіннім сіре-сіре,
А рукавиці в мене білі-білі.
Як завжди, ми з ним довго говорили,
Як правило про тих, кого ми били,
Кого чекали і кого любили,
До хрипу і про тих, що не дожили.
А потім довго пили, пили й вили,
І поглядом вологим через тіло
за плечі один одному гляділи,
лише на це нам і ставало сили.
А я все згадував про свої старі рани,
що нили мені часом вечорами,
І те, як накривали прапорами
під реквієми на телеканалах.
Про «дівчинку, що у сльозах чекала»
Ми знали, ми до крику усе знали,
А що тепер із нею стало?
Їх мало, їх завжди так мало.
А в командира очі сірі-сірі,
І чорна смужка на краю мундира,
І на граніті вибиті всі вбиті -
Сьогодні я ходив до командира.