А на завтра прогнозують грозу,
гучний грім і яскраву блискавку.
Я напевно знову ніде не піду,
залишусь вдома з чаєм і книжкою.
Цього разу небо захмарилось миттю.
Все запахло дощем і весною.
А я вже сумую за блідою блакиттю,
опинившись наодинці з собою,
Наодинці з невідпущеними спогадами і думками,
і всіма тарганами в моїй голові.
Я залишилась тут, між чотирма стінами,
з бурхливими поривами у крові.
І в цей час я розумію, що все не так...
що все не так повинно бути,
що я серед своїх - чужак, дивак,
і треба щось міняти, щось збагнути.
Чогось добитись, чомусь не коритись,
роздумати всі плани і маршрути,
співати, мандрувати, не баритись,
щоб у житті від скуки не заснути.
Але потім гроза пройде,
думки про волю відійдуть назад.
Буденність знов мене знайде,
все знову стане на свій лад.
