Не чекаю вже навіть натяку на взаємність…
Не шукаю у вікнах сумних я вчорашнього дня.
У холодних провулках одна броджу навмання,
Вмикаючи музику, вимикаю свою свідомість…
Не дивлюся під ноги, бо щастя там не лежить.
Я не можу звикнути, що тебе так рідко бачу.
Я писала вірші. Це для тебе нічого не значить,
Забувати тебе не виходить. Серце не спить.
Прокидаюсь щоранку з солодким присмаком мрії
І усмішкою…Може, не треба мені отих снів?
Я все знаю. Я вільна. Ти просто іще не зумів
Розглядіти і з мене здмухнути той попіл надії.
Намалюю в щоденнику серце і вирву сторінку,
І хай сварять за це мене. Байдуже. Не головне.
Не шукаю причин, щоб щодня так карав ти мене
Лише тим, що не мій ти…Я знов пропустила зупинку.
Я закриюся в ванні. Не думай, що плакати буду.
Просто фарби із вій і обличчя потрібно змивати.
Фарбувалась для тебе…Хоч, певне, того ти не вартий,
А твій погляд здивований все-таки я не забуду.
Пошукай в себе привід, аби усміхатися завжди.
Мені треба вона..Твоя сонячна, рідна усмішка…
Я тебе не знайду, заблудившись…І трошечки смішно,
Що ти встав і пішов…І забув мої очі… Майже
Перевчила себе зачинятись від всіх за наївністю,
Передбачила все, що чекає мене в майбутньому.
Ти залишишся в серці у вечорі незабутньому,
Покарай мене чуєш? Ти карай мене, любий, вірністю…