Такі солодкі заметілі...
Сніжинки, квітами ванілі,
У білосніжному танку
Кружляють польку надшвидку.
Лоскочуть шию, щоки, руки
І тануть краплями розлуки
На спраглих від чекань вустах.
Душа, неначе білий птах,
Зривається, летить світами
Понад застиглими снігами.
Її спинити не дано,
У неї потаємне дно…
І не страшні їй заметілі,
Вона — володарка у тілі,
Княгиня в долі на плаву.
Ось так і з нею я живу.
Такі пухнасті заметілі,
Неначе вата із артілі,
Спадають ковдрою до ніг...
Я хочу, щоб ти їх зберіг,
Як оберіг
Наших доріг,
Оті солодкі заметілі...
2015