вона крутить ним так, як крутив би і циган сонцем -
а чому б їй такій, власне, кимось і не крутити
він зупиняє погляд на пирогу, який вона лишила вчора в його духовці,
і не знає, він хоче її кохати чи хоче убити
вона вкотре зникає, не пишучи йому другий тиждень,
і він відчуває, як його дах потихеньку їде
він не знає, куди вона знову - до Амстердаму чи у Парижі,
але розуміє, що від цього божевілля йому сховатися ніде
і поки вона кілометрів за тисячу або дві
прокидається у обіймах когось чужого,
він курить одну за іншою, плямуючи попелом стіл
і малює її ім'я на вікнах, сірих від смогу
вона топче підборами у центрі Лондона брук
і четвертий день забуває йому відписати
та за один її погляд і два дотики теплих рук
він готовий усе і одразу їй пробачати.
він уже не уявить, як жив би зараз без неї,
хоча раз на два тижні все ж хоче пустити собі кулю у скроню
але враз забуває про ці божевільні ідеї
кожен раз, коли знову цілує її долоні
і він вже давно розуміє, що вона - не його і навряд чи і буде
і що її любов зовсім не благословення, а радше отрута
але він готовий сам довести себе до кари і страшного суду,
аби лиш колись хоч трохи десь поряд із нею побути
і поки вона йому знову пише з аеропорту,
він тихо дуріє, згризаючи нігті до болю,
але скільки разів він би не планував послати її до чорта -
він добре знає, що без неї вже ніколи не буде собою