Дізналася жінка, ревнива почвара,
Що зраджує інколи їй чоловік,
І люту для нього придумала кару,
Щоб мучився нею, нещасний повік.
До ліжка скувала кайданками руки,
Стягнула із нього сімейні труси
І винесла вирок: - За всі мої муки
Тобі я відріжу, проси – не проси!
Морозом війнуло мужчині по шкірі,
Коли він побачив занесений ніж.
Та крикнув дружині: - Благаю, поміряй!
Ти сім раз відміряй, один раз відріж!!!
Спинилася жінка… Поміряла оком,
Усе ще в долоні стискаючи ніж.
Поміряла пальчиком – мов ненароком,
А потім рукою, ця міра - точніш…
Не стала робити останнього кроку
І переступати кривавий рубіж.
Поміряла повною мірою – збоку…
І зверху… І ззаду… Й забула за ніж.
Щасливо у парі живуть і сьогодні.
Кохає мужчина дружину свою
І дякує приказці мудрій народній,
Яка врятувати зуміла сім’ю.
