Соромиться море… Десь там, на причалі,
Вихлюпує гордо таємні жалі.
І б’ються об берег неспиті печалі,
Швартуються в гавані мрій кораблі.
Розбурхані хвилі лупцюють канати,
Вдаряються в судна, зникають на мить,
Юрбою стараються час наздогнати,
А море на них так сердито кричить…
Чубаті загострюють в галасі вістря,
Атаками в наступ ідуть до землі,
Аж пил водяний вилітає в повітря —
Заплющує море очиці в імлі.
Розмиті пісками в обіймах прибою,
У жвавих струмочках відлуння шумить,
Виходять смиренно з життєвого бою,
А море у штилі встидливо мовчить.
Ховає під небом натомлені писки,
Ніяково зирить під вигином брів,
Розкидує сонячно західні блиски,
Розгублене серед приблудних вітрів…
Сумні береги розтасовують води,
Рум’янцем спалахує обрій надій,
А чайки крикливі ведуть хороводи —
Соромиться море нестриманих дій. 30/05/16
Сумні береги розтасовують води,
Рум’янцем спалахує обрій надій,
А чайки крикливі ведуть хороводи —
Соромиться море нестриманих дій. Ваше море таке живе, таке чарівне!
Дякую!
Майстерно! 
Дякую!
