Весняним ранком,
я ступав до хати,
Виднілись верби
на краю села.
Втомився в чужині,
я ряст топтати,
«Зозулька» з заробітків привезла.
Йшов навпростець
до рідної господи,
В душі дитинства
спогад оживав.
З болота бусько
здійснював обходи,
Мене з доріг граційно
зустрічав.
Манить додому м’яти рідний запах,
Внизу в долині
став мене манить.
Гасав малим колись
тут на санчатах,
Той спогад кожну
кліточку п’янить.
Так хочу соку
знов з беріз напитись,
Так повалятись сильно
хочу у траві.
Я так спішу бо ж
хочу не спізнитись,
Моя Волинь в мені
присутня у крові.
Тут виріс я… тут
батькове коріння,
Матуся дяку Богу досі
ще жива.
Ми тут жили від
часу сотворіння,
Тут пращур мій в
могилі спочива.
І лише тут так шпарить
соловейко,
Бо Мавка ще… із спогадів жива.
Маленька птаха мій
чарівниченько,
В гаях Волині творить
ще дива.
Приспів:
Чарівні звуки ринули
з дрімоти,
Озвалось чудо з
гаю, красень соловей.
Такі скрипаль
узяти лише може ноти,
Щоби воздати пісню ніжно так з грудей.
Примітка: Зозулька - вузькоколійка Сарни - Зарічне
Щемні рядки про минуле, яке не повернути ніколи... 
