Не встигла озирнутися... Ов-ва!
Життя з весни майнуло в літо,
Тремтливим цвітом виграва,
Піднявся паросток, сльозою вмитий.
Моє дитя! Єдина, мила, люба!
Даруйте, мені ж кращої нема,
Як сполох блискавки край неба,
То диво-дивне, геть іди журба.
Ясніють сині очі, мов озерця,
Незнаного в них світу дивина,
Із ніжністю пригорнеться до серця,
О дай їй ,Боже, милості й добра,
Даруй їй долю, не таку як маю,
Даруй любові вірної на вік!
Тебе, схиливши голову благаю,
Даруй здоров*я їй на сотню літ!
