Як до тебе достукатись?
Що розповІсти? Сьогодні ходила
Сірим знудженим містом. Воно навесну
ЗАвжди таке похмуре. Мабуть, пригадує
Все, що із нами було. Малі та дурні дівчиська
Все ж виростають. І в містах, де їм було тісно раніше -
Сьогодні нормально. Навіть затишно, а ще водночас -
Тривожно. Вони пригадують все. І виглядає усе це хреново.
Всі слова, котрі покидали вуста холодні, -
Не варті ані гроша. Ти й сам знаєш про що я.
Єдине, що було цінним, то, мабуть, - мовчання:
Дівчиська теж так вміють, коли їм нема що сказати.
І жодних загадок, секретів чи таємних знаків.
Дівчиська бувають малі. Їм важко у чомусь зізнатись.
Їм легко ятрити рани, забивати цвяхи. Але їм справді важко потому
Це визнавати.
Це місто навесну завжди болить дощами.
Скресає крига, повертаються люди і птахи.
І все наче добре, все, як і мало би бути, але
Дівчиська виростають і пригадавши все,
Більше не можуть забути.
Тому нехай твої рани гояться та зникають,
Нехай весни не тривожать спогадами, не розривають
Думками. Відпускай цю ношу. Я в тебе її переймаю.
2017