Такий холодний і такий злий вітер,
Рве одежину, хльостко б’є дощем,
Холодну душу хочеться зігріти,
В холодну душу заповзає щем.
І хочеться скоріш дійти до дому,
Де згода і тепло ріднять усіх,
Поділять де з тобою навпіл втому,
Де не радіти – просто буде гріх.
Чому тоді ще там, на повороті,
Пішов шляхом, забутим назавжди?
Що там шукав? Чом волю дав підлоті
В цей день тебе в минуле привести?
Раділа підлість, дощ лупив по пиці,
Зоря похмуро гнала в рідний дім.
Тремтів в душі, як воша на гребінці,
У чисті очі глянути не смів.