|
"І вам слава, сині гори,
Кригою окуті.
І вам, лицарі великі,
Богом не забуті.
Борітеся — поборете!
Вам Бог помагає!
За вас правда, за вас слава
І воля святая!"
Т.Г. Шевченко
Над рівниною морською,
над морською сивиною
вітер хмари все збирає
у несамовиті зграї.
А між хмарами і морем
нескінченним і просторим
гордо лине Буревісник,
як пророк і передвісник –
майорить смілива птиця,
наче чорна блискавиця.
І в непереборній силі
то крилом торкнеться хвилі,
то злетить до хмар стрілою
попід сірою імлою,
він кричить і – чують хмари
лиховісні, мов примари,
радість у сміливім крику,
силу й впевненість велику.
Чують хмари ті похмурі
в цьому крику – жагу бурі!
сила пристрасті і гніву
у поривах крику-співу
та упевненість незламна
перемоги в битві славній.
І відчувши близькість бурі,
чайки, злякані, понурі,
стогнуть, носяться над морем,
хмурим, темним, непрозорим,
хвиль жахаються на морі
і на дно його готові
заховати жах від бурі
у піщаній кучугурі.
Також стогнуть і гагари,
їх лякають чорні хмари,
грім і каламуть туманна,
адже їм не притаманна
насолода боротьбою,
задоволення від бою –
грім ударів їх лякає
і ховатись спонукає.
А пінгвін сором’язливий,
тлустий, боязкий, лінивий
все ховає неуміло
в кручах своє жирне тіло…
Тільки гордий Буревісник,
відчайдушний передвісник
бурі і страшної зливи, –
лине вільно і сміливо
поміж блискавок і грому
понад посивілим морем!
Наче лиховісні чари –
жахливіші й нижче хмари
опускаються над морем,
неосяжним і суворим.
І співають, й рвуться хвилі
в піні, наче посивілі,
до висот назустріч грому
вщент забувши про утому.
І у відповідь їх співу
грім гуркоче. В піні гніву
вітру суперечать хвилі,
розбігаючись на милі.
Та зненацька вітер в люті
все ж охоплює напнуті
зграї хвиль несамовитих,
відчайдушних, гордовитих,
що колись були мов брижі,
у міцні обійми хижі,
у яких є подих жаху,
і жбурляє їх з розмаху
у скаженій люті дикій –
та на стрімчаки великі,
розбиваючи у бризки
нескінченні пінні низки
тих смарагдових гігантів
в срібнім блиску діамантів.
Буревісник без упину
із тривожним криком лине,
страхітливий і несхибний,
чорній блискавці подібний, –
як стріла, летить крізь хмари,
мов розвіює злі чари,
піну хвиль крилом зриває,
й знову вгору виринає.
Ось він носиться стрілою
наче демон, над водою,
гордий, чорний демон бурі, –
в лютій радості й зажурі
і сміється, і ридає...
Криком бурю заклинає.
В нього серце громом б’ється…
Він над хмарами сміється,
і на гнів їх не зважає.
Він від радості ридає!
Завиває вітер буйний…
В гніві грому, – демон чуйний, –
він утому відчуває,
він упевнений, він знає:
хмари сонця не здолають
й сонця – ні, не приховають!
Вітер виє... Грім гуркоче...
І відчутна близькість ночі...
Полум’ям палають синім
зграї хмар в рішучім плині
над стихією стрімкою,
над безоднею морською.
Море ловить відчайдушно
стріли блискавок потужних
й гасить їх в безодні сірій.
Наче полум’яні змії,
відусюди налітають,
в’ються і в воді зникають
блискавичні, незбагненні
відображення вогненні.
І природа наче марить:
– Буря! Скоро буря вдарить!
Це сміливий Буревісник,
наче Господа намісник,
що відступників карає, –
гордо в блискавках літає
понад морем посивілім,
що реве у люті й гніві –
це кричить несамовито
урочисто й гордовито,
наче владний голос Бога,
передвісник перемоги:
– Хай сильніше буря гряне,
й небо стане мов багряне!..
ID:
729249
Рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата надходження: 17.04.2017 23:21:00
© дата внесення змiн: 30.04.2017 16:31:25
автор: Sempervivum
Вкажіть причину вашої скарги
|
