На моїй пам’яті в два ночі приємних новин мені ще не повідомляли. Дзвонила Наталя. Я подумки прокляв її. Але їй вже не вперше гикати. Наталя була спадковою відьмою в самому прямому значенні цього слова. Гадання на картах, привороти, відвороти, порча – продавала, що могла. Мене завжди веселило і дивувало від кількості недоуків, що ведуться на таке.
- Алло – сонно пробурмотів я.
- Привіт, Макс – вона говорила якось нерішуче – вибач, що розбудила.
- Нічого страшного – тривога зароджувалась десь в моєму шлунку наче пацюк – що сталось?
Наталя не дзвонила просто так. Колись, роки два тому ми іноді кохались, але ці часи давно пройшли. Після проблем, в які вона мене втягнула, інтимні зв’язки з нею я обірвав. Не гарно пихати ту, від якої потім не оберешся неприємностей. Бажання пропадає будь-яке.
- Бабуся вчора померла – її слова вивели мене з роздумів і розігнали залишки сну.
- Мені жаль – я говорив це щиро – хочеш, я приїду до тебе?
- Не зовсім - Її голос став впевненіший.
От ж, *** провела мене. В котре. Сам запропонував допомогу. Але тоді було якось не до того.
- Чи не міг би ти приїхати до бабусі до дому? Вона б цього хотіла.
- Добре – погодився без жодних вагань.
Я зараз думаю, чи почалось би це все, не погодься я тоді. Але в долі дивне почуття гумору. Я знову давав себе в щось втягнути. Тільки тоді я ще не знав в що.
Під боком заворушилась Аліна. Я ніжно погладив її по волоссю.
- Хто це був? – запитала вона.
- Наталя.
- Що відьмочка хотіла цього разу? – Аліна повернулась до мене і поклала голову мені на груди.
- Її бабуся померла. Завтра їду до неї. Хочеш зі мною?
Аліна розреготалась.
- Звісно – закотила очі – от чим би то зайнятись в суботній вечір? Що може бути краще, ніж пертись в задрипане село? А ти романтик: вести дівчину на похорон.
Я промовчав. За півтора року, що ми ділили ложе Аліна змінилась. З озлобленої наляканої дівчинки, що не підпускала нікого до себе вона перетворилась на жорстоку жінку, що спалювала з середини кожного ідіота, котрий відкриється їй. Ви спитаєте, а що я? А Я її бос і колега по роботі. Ви можете сказати, що я користуюсь службовим положенням – ви були б праві, якби вона не працювала зі мною добровільно. І ліжко теж добровільно, але це не ваша справа. Історія не про це.
- Знову підеш на ваше єговістське збіговисько? – я вирішив не залишатись в боргу – як ви себе називаєте? Люди ікс? Мені називати тебе Росомаха?
- Себе можеш так називати – закипіла Аліна – А Мельхіор діло говорить. Нам варто боротись за наші права. Перестати ховатись.
- Якраз це і рятує зади таких, як ви.
- Таких як МИ, Макс – Аліна одразу ж виправила мене – ти один з нас.
Я промовчав. Аліна вкотре могла почати свою пропагандистську політику. Я пропустив той період, коли люди з пара-нормальними здібностями, екстрасенси, відьми і чаклуни почали збиратись в компанії. Раніше вони тримались одне від одного на відстані. Типу, не заважай працювати мені, я не заважатиму тобі. Звісно, більшість з них шахраї, котрі ні чорта не вміють, але зате в них є прайс лист з бонусними пропозиціями для родичів, або на свята. Раніше це було прийнятно, на це закривали очі.
А тут, як х*й з гори, з’явився Мельхіор (не здивуюсь, якщо справжнє ім’я Вася або Льончик) і почав збирати це все на пів-шахрайське кодло під свої знамена і говорити, щось за притиснення прав. От Аліна гіпотетично може знов почати свою пісню про: давай до нас, давай боротись.
- Ні, дякую не подобається мені, як це пахне. Та й часу немає на ці мітинги в шкільних актових залах. Нас робота чекає. Два замовлення.
- Ти ще зранку не хотів за це братись – нагадала Аліна.
- То було зранку.
Я повернувся на бік. Від відсутності роботи в неї прокидався дух революціонера. Значить загрузимо її роботою. А сам махну до Наталі. Коли висплюсь.
