Так часто ми потребуємо любові. Щирої і чистої, без обману. Але, на жаль, ще частіше ми плутаємо її зі звичайнісінькою підтримкою. Наше щастя полягає в речах, які вже давно з нами, проте усвідомлення цього приходить із часом. Час - це шаблон нашого життя, без часу воно не мало б сенсу. Наше існування набирає свого істинного змісту лише згодом, далеко після народження на світ.
Інколи після довгої подорожі чи далекої дороги ми завалюємося на ліжко або диван і розслабляємось. Ось тоді наше життя зупиняється, бо ми звільняємо свої думки, відкидаємо проблеми й переживання і поринаємо у глибокий застій розуму. Назва, звичайно, не надихає, але сам процес божественний: твої руки опускаються на м'яку перину, голова спокійно лежить на подушці, а все тіло, наче і не твоє зовсім. Саме в той момент, здавалося б, повної деградації, у людей з'являються шалені ідеї, які після цього відпочинку легко втілити в життя.
Тоді ми і потребуємо любові... Ні! Не любові! Підтримки!!! Чуєте? Підтримки потребує наше тіло, наш розум і наші почуття. Любов - це лише гарне слово, яке вигадали, щоб заховатися від відповідальності за те, що зроблено. А зроблено, повірте, багато і доброго, і не дуже.
Сподобались роздуми.
