Нині вам, шановне паньство, історію в'яжу,
Шо той світ з народом робит напевно розкажу.
Бульбу з полі спорядили, всі грідки скопані,
Бурак правда сі лишив й кукурудза- пані.
Нинька й дощ такий юш лєє- ввірвала сі хмара,
- То си можна відпочити!- ми каже Варвара.
То моя з кіньцє городу четверта сусідка,
Та всьо знає, в цілім світі- напевно й про дітька.
Я зладила штири торби- поїду до Львова,
Бо сі файно доїт ше старенька корова.
На годинник зазирнула- можу сі збирати,
Ще забігла м я до кухні яєць повтирати.
На зупинку то всьо тєгну- саплю, як ті міхи,
Жи в ковалє на ковадлі- то вже є потіхи.
Я сі дивлю- стоїт Зоська зи своїм дівчиськом,
Так го чось розперло сильно, не підходжу близько.
Приїхало тамтой тиждень з тутої Канади,
Шось таке юш сотворило, жи нема ю ради.
Як заходило в маршрутку- застрягло у дверях,
Цицьки має як ті відра, як туті тарелі.
Стефко Ганчин взєв за руки, Місько ззаду пхає-
Голова в маршрутку влазит, а вим'є втікає.
Якось хлопи то вложили на заднє сидінє,
Так упріли, до холєри, як в грозу на сіні.
Як рушали зи зупинки- маршрутка заглохла:
- То ті в світі годували- двисі, як "засохла".
По дорозі цуда були- люди сі здивляли,
Як Марусині цицьки в маршрутці гуляли.
Їдна впала на коліна старому Андруху,
Друга вуйкови Стефану притиснула вухо.
Як машина повертала де круті дороги,
Цицьки падали обидві Гриньку межи ноги.
То сі Зоська юш наїла стиду по дорозі:
- Ліпше була би с у хаті, як ведмідь в берлозі.
Їдь Марусю до Канади, най ті зремонтуют,
Бо маршрутки, як у нас- в світі не рихтуют.
Би з юш більше Марусуню цуда не робила,
Будь таков, як тебе мати на світ народила.