Напевно, спалахи на сонці винні в цьому, я
не тамую біль і креслю речення.
Привіт. Дощі. Вірші. Сумую. Цьомаю.
Гадала, що на щастя ми приречені
і кожна крапка може стати комою.
Казали:”краще будь предметом заздрощів,
ніж…”, та горять поради Геродотові.
І не мені тепер безмежних радощів,
і не тобі тепер уявних дотиків.
У нас шалений вересень – реве, дощить…
Взуття в болоті, а в кишенях пірваних
сміття та крихти від смачного печива.
А листоноші втомлені між прірвами
з листів зробили літаки приреченим…
Привіт. Дощі. Вірші. Сумую… Вір мені…
( І згасли спалахи на сонці – так, до речі…)
