Доки світ дихає
ти збираєш уламки життя
і намагаєшся не
дихати,
аби випадково
не зламати того, що залишилось
знову
бо війна
вона у головах
і ніколи не міняється
записуєш на папері улюблені уривки
й розумієш
скільки тебе у них
але
скільки фальші
мов у країні
із дзеркал
усюди — твоє обличчя
й давно уже забуто
де справжнє
сирени поліції карми
уже близько
вони от-от постукають у двері
і заберуть у тебе
безтурботність
тож
не дихай
не дихай
тихо
Я стверджую
що життя — це коло
в якому ти
пошматований циркулем папір
головне — не зсипатись зі столу
головне
не
дихати.
