*****
Море викочує хвилі на берег.
Я любив тебе понад усе.
Літери спогадів на паперах
сходяться в карусель.
Кружляють наче вода на піску,
з берега йдуть назад.
І біль, який за собою несу,
віддзеркалює небеса.
Зорі падають з цих небес,
віддаючись нулю.
Я не забуду твоїх чудес,
але вже не люблю.
Всьому відведено певний час,
моменти прості та складні.
Те, що тривало роками для нас –
для інших складає дні.
Хвилі думок, обіцянок, слів
творили море для нас.
Спільний вогонь, виявляється, тлів,
а не палав щораз.
Ти намагалась рікою бути,
а я морем так і не став.
Відтепер і назавжди лютий
в наших містах.
