Ти завжди зі мною, і ти це знаєш.
У пам’яті моїй ти образом зринаєш.
Легеньким вітерцем і порухом блакитним,
Солоною сльозою на щоці тендітній…
Я згадую тебе, коли дивлюсь в вікно,
І бачу там про зустріч ту кіно.
І пам’ять тіла знову оживає…
Вона не вмерла, та вона зникає.
І почуття завжди до тебе зігрівають,
Та ти не віриш, що люди так кохають…
Ти романтичний, але такий зухвалий!
І погляд на життя у тебе теж цікавий!
Я згадую тебе, коли дивлюсь на зорі,
І думаю, що ми обоє на кохання хворі!
Та ти до інших, ну а я – до тебе,
І ці проблеми, вони лише для мене!
Я згадую тебе, коли я чую пісню,
А ти говориш: «Я ж ненавмисно!»
І темно – карими очима дивишся на мене
Але мені вже вибачень твоїх не треба!
Твої слова нічого вже не змінять,
Але я можу, можу лише вірить:
Що ти зумієш зрозуміть мої слова,
І ти згадаєш, що любов – жива!
