Замріялась хмарка на небі, з вітром танцюючи танго –
Він міцно тримав її плечі, в коханні освідчившись палко.
Світи обіцяв показати, зірками осипати сукню,
Вчепити на місяць колиску, щоб весело бавились діти.
Та стали обійми слабіше, принишкли слова про кохання –
Закоханий раптом побачив поруч пухнасту красуню.
Її підхопив і щодуху почав витанцьовувать польку.
Замріяна хмарка до тями прийти не могла від обману –
Душа так боліла, а крила вмить стали важкі й нерухомі.
Розплакалась гірко, сльозами зливаючи тугу й образу,
І вмить зрозуміла, що сльози – це ліки, що душу рятують,
А та лікувать буде тіло…
І сонечко радо світило, і той, хто побачив веселку,
Сказав, що це зовсім не дощик, це вмилась росою царівна.