Понад 2500 кобижчанців не вернулись з фронтів Великої Вітчизняної війни.Світлій пам'яті моїх односельців присвячуються ці вірші...
Ветеранам
Впаду навколішки на білий квіт роменів,
Тих,що для мене юність вашу зберегли.
Хай щастям б'ються в береги життя
Зелені хвилі жита.Пшениці колос
Хай повниться врожайної ваги.
Зберу з усього поля сині квіти.
У них моя печаль,мій смуток,всі жалі
За тими,хто пройшов у ті часи далекі
По цій згорьованій і паленій землі.
І всім героям-іменним і без імені
Вклонюся низько я ,до самої землі,
І подарую щедро пам'ять серця
За все прекрасне,що мені ви зберегли.
За мир у світі,щедрий і всесильний,
За скибку хліба на білім рушнику,
За день синів моїх-щасливий і надійний,
За мудрість матері у сонячнім вінку.
Впаду навколішки,де яблунь квіт рожевий,
Немов вінок над вами весняний,
Де б'є вода з криниці кришталево,
Якої ви колись не допили.
І доспіваю пісню,вами недоспівану,
Дожну те поле,що не дожали ви,
І насаджу з синами сад вишневий біля хати,
Який колись не досадили ви.
І збережу вас в серці і в уяві,
Портрети ваші намалюю у душі.
І простелю вам рушники на всіх дорогах,
Якими ви колись додому не прийшли.
І буду жити я з надією у серці,
Що ви колись повернете назад...
І всім селом ми вийдем зустрічати
Тебе,війни далекої солдат.