Коли у чорну землю входить міцним плугом
І сім'ям поле злаків засіває...
Коли весняне поле стає більше, аніж другом
І свої пружні скиби сонцю підставляє...
Тоді, коли вдихаєш запах волі
І пахощами в землю проникаєш,
Єднаєшся у вирі її долі
І так безмежно вже її кохаєш.
Так розпашілим тілом у єднанні
Черпаєш сили і даруєш, мов у сні
Все те, що надало тобі кохання.
Все те, що ти побачив навесні.
