Як шкода, що люди так часто
І надто всього вимагають.
Ідуть зі словами про "басту"
До інших. І з ними зникають.
Ти сам, і хвилина за сотню,
Весь мозок залитий думками.
Незвично, противно, самотньо,
Метелики гинуть клунками.
І от... Ти себе оминаєш -
Ніхто ж і нічого не винен.
Банально життя починаєш
Стривоженим, в чомусь безсилим.
Знаходиш підтримку, опору,
Себе переконуєш - "баста",
Всередині ж - зла непокора,
Пригрілася наче пухнаста.
А потім до тебе приходять
Самотні, з прихованих мулів.
Запитують щось про погоду,
Жартують... і ніби не було.
І раптом до тебе, живого,
Питання: "Як можна почати
Із кимось, тепер, по новому?"
І наче ти мав би чекати...
Та істина світла як небо,
Не треба шукати провини:
Коли хтось
із кимось й
від тебе,
То ти вже нікому не винен.
04.10.2018
