Розказав би тобі,
Як на небі зірки,
Як увечері тиша сідає.
Як волошкові,
зжурені очі твої
розітнули на полюси рай.
Розказав би тобі,
Як тривожить потік
днів що безповоротно минули.
Я б усі на землі
збудував би мости
Аби ти щось про мене почула.
Нервів пружний клубок,
дріт оголений, струм
Я крадій тих квіток
Що не зросли на клумбах.
Так буває, чомусь,
я хворію один
Самотужки хворію
схід сонця.
Ми б у ранок пішли
між безлюдних вітрин
щоб зустрітись на світлому боці.
Квітко, де ж ти зросла,
Що так щемить душа
Що так осінь притисла до скроні.
Я гуляю по лезу,
По лезу ножа
Що привітний, як твої долоні.