Сиділи в парку двоє -
Він й вона,
А навкруги палахкотіла
Затійниця весна.
"Я так тебе кохаю!", -
Він сказав.
Обняв її рукою
І довго цілував.
"А знаєш, я для тебе
Все зроблю,
Для тебе Сонцем стану
І Землю спопелю!
Хоч будь-яку коштовність,
Хоч зіроньку з небес!
Повір, моя жертовність
Не має меж!"
Він говорив медово,
А вона
Ловила кожне слово -
Все ж весна...
Та дні пройшли чудові,
Вже осінь за вікном.
Їх мрії кольорові
І щастя стали сном.
Як тільки доля сильно
Вдарила її,
Пішов і він...
Які там солов'ї!
Тепер лиш біль спокути
Співає їй:
"Ніхто тобі не винен,
І скаржитись не смій!
Ти вибрала того,
Хто гарно говорив,
А був же й той,
Хто так тебе любив!"
На ліжку лікарнянім
Вся в сльозах,
Вона лежить, як п'яна -
Це все страх...
Страх за помилку,
Зроблену колись,
І за майбутнє -
Туди хоч не дивись...
Та доля деколи дарує
Й другий шанс...
Скрипнули двері раптом:
"Я до вас!"
Це Той, це Він!
"Та ми ж на "ти"!!!
Прости мене, прости мене,
Прости!"
"Не вибачайся,
Сонечко моє!
Що ж вже поробиш -
Є як є...
Тебе не забував я
Ні на мить,
І хоч той біль
Ще в грудях деколи щемить,
Та ти не винна...
Склалось так життя.
Ну годі вже,
Не треба каяття!"
Рука в руці
Й стук серця в унісон,
Тепер жахіття -
Це всього лиш сон.
Хвороба йде в минуле,
Як і той, хто в тім далю
Колись казав:
"Заради тебе все зроблю!"
Бо зараз поруч Справжній,
А не той, хто був,
Що при лихій біді
Ураз забув,
Що говорив, що обіцяв колись...
Тепер хоч людям в очі не дивись...
Та він - минуле, а майбутнє поруч, тут.
Який же непростий життя маршрут
Вона пройшла,
Та й він,
Той, що є Справжній,
А не "солов'їний дзвін".
Та разом вже тепер
Вони удвох
Рушатимуть до спільних
Перемог...
Сиділи в парку двоє -
Він й вона...
Ех, як же в голову нам може
Вдарити весна!
ID:
817093
Рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата надходження: 11.12.2018 01:53:49
© дата внесення змiн: 14.12.2018 06:52:55
автор: Володимир Мілянчук
Вкажіть причину вашої скарги
|