Вперед, мандрівниче! А шлях так багатий, –
Поглянь, які всюди розлоги земні!
Здіймаючись, сонце запалить вогні,
Розсіє проміння, як сійник зернята.
Зустрінеться вітер з тобою крилатий,
І грім тобі голос подасть в вишині,
Почуєш ти скарги і сум в тишині,
Там правду пізнаєш, де морок затятий.
Вітай же дороги й незвідані далі,
І вічного руху священні скрижалі,
І юність людську, і премудрості слово,
І радість добра, перемоги розбіг,
І цей широченний, пригожий розліг,
Де завжди прекрасне все, юне, святкове.
Якуб Колас
Санет: Наперад, вандроўнік!
Наперад, вандроўнік! А шлях так багаты:
Якія разлогі навокал, зірні!
Усходняе сонца запаліць агні,
Рассее праменні, як сейбіт зярняты.
Сустрэнецца вецер з табою крылаты,
I гром табе голас падасць з вышыні,
Пачуеш ты скаргі і сум цішыні,
Ты праўду пазнаеш у мроку зацятым.
Вітай жа дарогі і новыя далі,
I вечнага руху святыя скрыжалі,
I юнасць людскую, і мудрае слова,
I ясную радасць дабра, перамог,
I гэты шырокі, чароўны разлог,
Дзе заўжды прыгожа ўсё, молада, нова.
ID:
818223
Рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата надходження: 19.12.2018 22:29:21
© дата внесення змiн: 19.12.2018 22:29:21
автор: Валерій Яковчук
Вкажіть причину вашої скарги
|