На Нього чекали, а потім збагнули – дарма.
Він мав на коня пересісти і взятись за зброю,
І бути таким, як належало бути герою –
Очолити місто, звільнити його від ярма.
Єдиному Богу звели білокамінний храм.
А потім встелили одежею пильну дорогу
І пальмове гі́лля втрапляло ослиці під ноги,
За спиною скалилась схожа на череп гора.
Найбільша ненависть у того, хто надто любив.
Найглибша зневіра того, хто повірив занадто.
Тому «Розіпни!» скаженіло волатиме натовп,
Тому, як рабу, вимагатиме страти й ганьби.
Два вироки Богу – священик хітон розідрав.
Не знають, що коять, прости цим зневіреним, Отче!
Там двічі і вбивць не карали за той самий злочин,
Святого прирікши до двох найжаскіших розправ.
До смерті вернувся на спині того ж віслюка.
Тростиною били… за одяг вже кидали жереб.
А ти надихав їх на це, о слизький людожере!
А, може, й не знав, що на Бога звелася рука?!
Що потім до тебе Йому доведеться зійти,
Звільнити Адама і смертію смерть подолати,
За зброю лишити нам хрест, а Причастя – за лати:
Для греків – безумство, юдеям – спокуса між тим.
На Нього чекали вони і чекаємо ми.
Не в рабській подобі, а в образі царської слави.
Ознаки отримає рід перелюбний, лукавий,
Який розіп’яв і продовжив співати псалми.
Non bis in idem – лат. Не двічі за одне й те ж.
