В огорнутій тьмою кімнаті - контури тіла,
Вітер від того штори сильніше хитає.
Остання свічка, наче навмисне, дотліла,
А постать стоїть, постать до мене ступає...
Вона чарує, тримаючи крик мій в полоні,
Я ледь вдихаю, загублена у думках.
Зірки поблідли, сховавшись в кутку агонії
- Хто ти!? - питаю, - Невже мій страх?
Світ, завмираючи, годиннику стрілки ламає
- Пусти! -шепочу ... І б'ються старі дзеркала.
Вона ж волосся на руку намотує і не пускає
В тіні людей і загубленого вокзалу.
Та варто в очі поглянути і все стає зрозуміло
Аж до кісток пробирають у тиші німі слова.
В огорнутій тьмою кімнаті - контури тіла
І усвідомлення... "Вона – це я"
25.05.19
