Ти наче рептилія облизуєш очі,
Плазуєш, ніжки в коліна зігнувши,
Тобі я припишу усе, що захочу,
З нудьги у байдужість диван розтягнувши.
Ніхто не зупинить моє божевілля,
Дозвілля впирається в безмір розпуки,
Відбитком голів в подушках узголів’я.
Підложиш під голову зігнуті руки,
Неначе метелика крила пусті,
І граєш з тобою в химерні розваги.
Достатньо, знай, розум приспати уяви,
Та глумом розпусти помститись тобі.
І будеш Горгоною, лярвою, відьмою,
Свистітимеш в небі старим драпаком,
До химери Моро станеш сильно подібною,
Постанеш з криниці в руці з друшляком.
Тобі я припишу усе, що захочу,
З нудьги у байдужість розклавши диван,
Сміюсь і прокльони веселі белькочу,
На страх затягнувши безликий роман…
