Коли замерзла намертво душа
і цвіт омріяних ілюзій вже обпав,
прийшла одвічна тиша-пустота...
Лиш їй думки свої я дарував.
Коли вмирав увесь обпалий цвіт,
сірів, чорнів, з землею нащент тлів,
конали з ним і мрії на новий політ.
А я... я споглядав оголеність життєвих віт.
І раптом вибух - минув прозовий будень,
душа воскресла, живо закричала:
Невже весна приходить в грудень?..
Весна, листом яку ти закладала.
Теплом принадним оповита кожна мить
душа зі сну повстала і тепер кричить:
Яке то щастя - скресла крига!..
Лютнева кава. Міст. Відлига...
