Я ‒ оригінальна, ласкава, яскрава,
Принаймні так націлена такою бути,
Оглянуть все: зверху, знизу, зліва, справа,
Важливе не проґавити, та не забути,
І брати все максимальне, приємне й точне від життя.
Хоча воно складне, хитке й примхливе,
Не ховає помилок та не презентує вороття,
Фрагментами різке й несправедливе.
Я десь у чомусь майже безпорадна,
І гнів, буває, починає вогнищем пекти,
Закручує незмога безпощадна,
І блискавично хочеться світ за очі втекти.
Я не люблю виказувати слабкість,
Бо сильна, хоч десь і несмілива.
І не люблю підступність, грубість, заздрість.
І для мене кожна мить важлива.
Я не люблю базікати пустого,
Не кажу, не думаю, не дію, якщо не бачу в цьому сенсу,
І стану незворушного, густого.
І як можу чимсь допомогти, то не буду осторонь процесу.
Мене дратує жалість деяких людей:
Так, особлива, але ж геть не бідна,
Байдужість до природи деяких сімей,
Із твердженнями яких я геть не згідна.
Мене цікавить щось неземне, небесне:
Гігантські Всесвіти та крихітні дрібниці,
Щось таке тонке, незриме та чудесне,
Різне: форми, закони, рухи й таємниці.
Я не знаю, що таке кохання,
Та м'яко відчуваю, яка вона любов,
Стесую непотрібне зітхання
І прокручую дорогоцінне знову й знов.
Я меломанка й кіноманка трішки
І хвилями занадто емоційна:
Не можу втриматися від усмішки,
В смаках стримана та традиційна.
Мене манить та чарує природна тиша,
Її обличчя ніжної і в той же час суворої краси,
І магнетичний скат, і непримітна миша,
І крапельки ранкової сріблястої блискучої роси.
Прекрасне диво, яке щоденно та безтямно убиваємо
І я, і ти, і ми, і ви своїми власними руками,
І ці тендітні мрії об бетон безпощадно розбиваємо.
Ні, не всі, та більшість для них всіх є брутальними катами.
Я не люблю у миті цій швидкій нікому та ні в чому заважати,
Поважаю кожен вибір, кожне слово, кожен крок,
І не боюся на письмі свої думки щодо усього виражати,
І зі своїх різких провалин вичерпувать урок.
Так шкода, що так часу мало
Дається, щоб зрозуміти все буття.
Минуло, є й ще не настало.
Майну, мов блиск, і піду у небуття.
Я знаю, чого так сильно хочу,
До якої тягнуся мети,
Нащо нерви байдуже лоскочу
І що іншим прагну донести.
Можливо, моя творчість, так, і не надто здібна,
Але пишу: не можу не творити.
До чистого ковтка повітря вона подібна:
Наснаги додає боротись, жити.
У ній така: чесна та відверта.
І яким буде відлуння, ні, уявлення не маю;
Десь поступлива, а десь уперта.
І претензій ні до кого, окрім себе, ні, не маю.
Люблю шукати щось цікаве та поєднувати протилежне:
Складне щось і в той же час просте.
Думаю, що все взаємозв'язане і водночас незалежне,
І тьмяне, і в той же час ясне.
Люблю ловити радість у річці своїх друзів
І теплі, душевні та легкі розмови.
Не хочу зустрічати підступних боягузів
І ковтать шкідливі, несмачні промови.
Так хочеться багато що побачити й почути
На цій мінливій та вражаючій Землі,
Переживання трепетні та лагідні відчути
В реальності миттєвій, а не уві сні.
Коштовності найбільші для мене ‒ це родина,
І час, який не повернути,
І кожна справжня, пам’ятна та крута картина,
Яку вдалося розгорнути.
Я просто ‒ дівчина проста
І хочу жить на повну, а не існувати,
Не ждать, та не лічить до ста,
Пірнати у веселку, і не сумувати.
05.04.2016
ID:
848746
Рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження: 19.09.2019 19:59:02
© дата внесення змiн: 19.09.2019 19:59:02
автор: Оля Тимошенко
Вкажіть причину вашої скарги
|
