Сутеніє і сни напливають на місто,
Протомісяць намісник іде у притвор,
Де розкаяна ніч розірвала намисто,
Де за зграями ангелів – сонми потвор,
Під снігами вугілля, за маскою маска,
З-під напульсника видно нерівні рубці,
Де тамуючи «ні», промовляють: «будь ласка»,
На щоці поцілунок і меч у руці.
Ти укотре один, ти шкатулка з секретом
За письмовим столом поміж стосами книг.
Анапестом пульсує аорта поета,
Анапестом крокує ліричний двійник.
Той, що вірить в любов – ні за що, ні навіщо,
Хто готовий за ближніх віддати життя,
І якщо це про жертву, то міра найвища,
І якщо про служіння – до повних звитяг.
А байдужа зима заглядає у вікна –
Від старечого подиху гинуть шпаки,
І звикай, не звикай, чи до спокою звикне
Той, хто всупереч жив і чинив навпаки?!
Втім є час для війни і для справжнього бою –
Нанизати на вервицю мідні зірки,
І підняти меча, тільки вже над собою,
Затискаючи лезо смиренням руки.
"... Той, що вірить в любов – ні за що, ні навіщо,
Хто готовий за ближніх віддати життя,
І якщо це про жертву, то міра найвища,
І якщо про служіння – до повних звитяг."Це осанна любові, відданій, щирій, без прикрас. Вірш чудовий.
"... Той, що вірить в любов – ні за що, ні навіщо,
просто... респект
