Ніби паросток крізь камяницю
Проросла дивоцвітом душа
І від того на білому світі
Проявилась Мадонна в віршах.
Всеохоплення чарів любові
Заступили симтоми біди
І повели в часи вечорові
Відшукати кохання сліди.
Мріям злет у безсонні години,
Бог давав дрібку сил і снаги,
Щоб ті мрії свій лет не спинили,
Щоби слово набуло ваги.
За страждання, кімнатну закутість,
Нерухомості страшний тягар,
Дало Небо Поеткою бути,
Аби пісню підняла як дар
Всім живучим на білому світі!
Лиш за те, що любила людей
І як дяку – голубила квіти,
Пригортаючи їх до грудей.
Не молила когось пожаліти,
Посміхалась крізь сльози і біль
І прощала байдужості миті,
І на рани просипану сіль…
І плекала, невтомно плекала
Кожен колос кохання свого!
Аби сила того дозрівала
Для майбутнього щастя Його.
Бо ввійшов в її світ Світлограєм,
Розпалив смолоскип почуття,
Щоб поезія стала розмаєм
На коротке, мов спалах, життя!
05.11.2019/Вороновиця/ Пашковський П.