|
Корона сонетів «Вінець для музи»
Вінок 8. Танго із маскою
1.
Закутій болем, ніби Прометей,
Мені наснився маскарад шалений.
Проміння, золотаве і густе,
З нічної чаші розлила Селена.
О, музико жаги! Магічний тембр
У танець ночі захопив буремно.
А муза нишком зайняла фотель,
Нектар смакує під мотив Шопена.
Спокуснику, забудемось удвох,
Допоки в небі не зійшла Аврора.
У казку в’ється чарівний клубок.
В зіницях вибухають метеори.
Та крізь тумани марень і тривог
Душі так важко споглядати зорі.
2.
Душі так важко споглядати зорі,
Коли земля для щастя затісна.
Боюсь відкрити таїну Пандори,
Пізнати мову грішних серенад.
Уста ж твої горять, немов майори.
Із місяця стікає лимонад.
Граційно спокушає Терпсіхора,
Пашіє серце від солодких знад.
Накрила нас жага дев’ятим валом.
Утішився підступний Асмодей.
В цій бурі не утримаю штурвалу,
Та віддалю безумний епогей.
Коханням закує себе в кайдани,
Жадаючи небес, німий Орфей.
3.
Жадаючи небес, німий Орфей,
Пробудить у душі тривожні дзвони.
Втекти я хочу, та нема дверей.
Спокуси ж оточили легіоном.
Володарю недоспаних ночей,
Слова твої, мов крила махаона,
Вогнем злітають і згорають вщент.
Гарячий дотик розбудив дракона.
Блаженним божевіллям повен зал.
Звабливим оксамитом гусне морок.
Зірками муза розсипає шал.
Та розум шепотить мені докори.
Бентежне серце, як сумний скрипаль,
У ноти переллє любов і горе.
4.
У ноти переллє любов і горе,
Розхристана душа, що рветься ввись.
Лани моїх фантазій неозорих
Покрив липких оман дрімучий ліс.
Устами музи хитрий змій говорить,
І наш едем п’янким гріхом обріс.
Навколо маски. Тут усі актори.
Тіла пильнує пристрасть, ніби лис.
Спокусливих ілюзій піраміди
Заповнять в серці потайний музей.
У пахощах нічного дивоцвіту
Облуди на яву снує Морфей.
Не можу ні втекти, ні відпустити.
Моя жага – театр і Колізей!
5.
Моя жага – театр і Колізей:
Вертаються омани бумерангом.
Вона у царстві масок, як плебей,
Ні титулу не має, ані рангу.
Та п’ю до дна хмільного сну коктейль.
Мов грім раптовий, зазвучало танго.
Зімкнулись пальці – пелюстки лілей.
Ти – вигнаний з едему грішний янгол.
Кружляє муза, загубивши шаль,
Плете у мріях чарівні узори,
Святкуючи солодкий ритуал.
Сріблить шибки Селена мельхіором.
Пливе у зорях, як тонка вуаль,
Імперія римованих історій.
6.
Імперія римованих історій
На зоряних просторах простяглась.
Поезії палаци і собори
Тримає на собі душа-Анлант.
Та вибухне вулканом непокора,
Любов помчить у пастку, ніби лань,
А муза п’є пітьму, забувши сором.
Тлумачить серце суть нічних послань.
Цей танець, ейфорійний і трагічний,
Лиш розділ із любовних епопей.
Сипне Венера в очі пил космічний.
Та нас не обвінчає Гіменей.
Возносити омани буду вічно.
Талан мій і талант – чужий трофей.
7.
Талан мій і талант – чужий трофей,
А мрії заціловані вітрами.
Любов же – то найкращий корифей,
Що творить незабутні мелодрами.
Із вирвища співає Лорелей
І землю я втрачаю під ногами.
Блукає серце, ніби Одісей,
У грішних кольорах нічної гами.
Спокуснику, відкрий своє лице!
Для мене ця жага – солодкий ворог,
Що душу продірявлює свинцем.
Кричить бажання, мов голодний ворон.
Та пристрасть муза вип’є, як абсент.
Для вічності життя – лиш крапля в морі.
8.
Для вічності життя – лиш крапля в морі.
Чому ж богине, ти несеш пітьму?
Моя душа жагою важко хвора,
Слова, зірки і ноти – все йому…
Облуду навісну на біс повториш,
Та пишний зал умить затягне муть.
Замкнуться лабіринти й коридори
Моїх даремно-сказаних «чому?»
О, скільки ще губити і губитись?
Не знаю, хто він – привид чи мольфар…
І знов у римах несвята молитва.
Під масками – огидь гріхів-почвар.
Не можу більше я в оманах жити!
О, музо! Забери сумнівний дар!
9.
О, музо! Забери сумнівний дар!
Пробач, Евтерпо, я зруйную рими,
Чорнилом ночі зафарбую даль
І грішний образ покажу без гриму.
Віддам усе за губ його мигдаль –
Жагучий трунок із вогню і диму.
В саду моїх надій цвіте сандал,
Та в дзеркалі душі ридають міми.
Врятуй мене, Авроро, від спокус –
В обіймах Терпсіхори я загину!
Ужалив змій, і так пече укус.
Тече гаряча спрага по судинах.
Упасти в море почуттів боюсь.
Зніми з очей полуду, хай прокинусь!
10.
Зніми з очей полуду, хай прокинусь,
Залиш мене, богине, назавжди.
Колись одвічних істин берегиня
Тепер підступна і розпусна ти!
Та знов мене несе тонка крижина
На перехрестя чарівних світів.
Моя душа – немов бліда картина,
І книга, що зачитана до дір.
Ти віршами поїла, ніби трунком,
Здіймала пристрасть навіжений шквал.
Ізнову в рими утекла, хитрунко.
Обкрала серце, мов скупий лихвар,
Принадила смертельним поцілунком –
Отруєний прокляттям твій нектар!
11.
Отруєний прокляттям твій нектар,
Твій дотик, музо, ударяє списом.
Ще мить і спалахне жага-стожар.
Куди ж ти утікаєш? Повернися!
Пронизав душу золотий кинджал,
Та хай триває ця абсурдна п’єса!
Розбите серце, мов тонкий бокал.
В пітьму меди фантазій розлилися.
Поріже вітер ніч на мармелад.
І дика пристрасть, ніби шторм, нахлине.
Юшиться янтарем любов-гранат.
Спокуса накриває, мов лавина,
Бо змій гріхом засіяв райський сад.
Краса – лише оманлива личина!
12.
Краса – лише оманлива личина.
У римах заблукав мій корабель.
Роню у вічність почуття-сльозини,
Фатальна ніч несе мене до скель.
Ти згубиш, та довіку не покинеш.
Ілюзії безжальна карусель
Життя розтрощить на сипкі хвилини.
Моє кохання – навісна дуель.
Бринить у серці золота кіфара –
То ніжністю захопить дивний вальс,
То блискавками нот жага ударить.
Обвуглиться палітра світлих фарб,
Тобою, музо, надихатись марно:
Твоя прихильність – заважкий тягар.
13.
Твоя прихильність – заважкий тягар.
І все ж благаю: «Зупинись, гульвісо!»
Катренами мощу нічний бульвар,
Зірви ж, фантоме, із бажань завісу!
Бушує пристрасть, мов дев’ятий вал.
Мотив жаги лунає сміхом біса.
Аж тут спокусник скинув чорний шарм.
Під маскою – обличчя Діоніса…
Торкнулась лиш на мить його руки.
В очах палали кольори індиго.
Та вмить погас магічний смолоскип.
Пробив розлуку чарівний годинник,
Посіяв у душі сумні казки.
Чому ж така жорстока ти, богине?
14.
Чому ж така жорстока ти, богине?
Спокуси в’ються у палкій душі.
Погнила у коханні серцевина.
Мені шепоче темрява: «Гріши!»
Та музика жагу мою поглине,
Чорнилами стече небесна шир.
Слова плетуться диво-павутинно,
Втікай від мене, та прошу, пишись…
А поки задрімаю я в зажурі.
У колі цих ілюзій-ворожей
Зомліле серце викликає бурю.
Зоріє між рядками Елізей.
Повік любові розбивати мури,
Закутій болем, ніби Прометей.
МАГІСТРАЛ
Закутій болем, ніби Прометей,
Душі так важко споглядати зорі.
Жадаючи небес, німий Орфей
У ноти переллє любов і горе.
Моя жага – театр і Колізей,
Імперія римованих історій.
Талан мій і талант – чужий трофей.
Для вічності життя – лиш крапля в морі.
О, музо! Забери сумнівний дар,
Зніми з очей полуду, хай прокинусь!
Отруєний прокляттям твій нектар!
Краса – лише оманлива личина.
Твоя прихильність – заважкий тягар.
Чому ж така жорстока ти, богине?
Корона сонетів – твір, що складається із 15 вінків сонетів, пов`язаних спільними римами. Кожен сонет центрального (магістрального) вінка виступає магістралом ще для окремого вінка.
ID:
853783
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 05.11.2019 20:40:43
© дата внесення змiн: 05.11.2019 20:40:43
автор: Лілія Ніколаєнко
Вкажіть причину вашої скарги
|
