|
Вже для Бога було більш, як сім днів,
Все було у передчутті жита і жайворонка,
Але так гучно лунали різдвяні пісні,
Що круки прилетіли із Крутів1,
Що кача приплило з Майдану і плаче2,
Що прилетіла Леонтовича ластівонька3.
Вона була, здавалось, звичайною людиною,
Вчила моральні принципи, поступалась місцем у транспорті,
Але щодня за її порцеляносутулою спиною
Чується голос солодкий і трепетний,
Чується голос по-аеропортному й ніяк не мине –
534-й окремий інженерно-саперний…
Провідний січовий4 юний і непоборний,
Горе-голос голий і гарний:
«Люди, вкрийте мене...
Люди, ну, вкрийте мене!»
Вона вірила: перелетимо всі Авдіївки5,
І Холодні яри6 стануть теплі і ніжні,
А якщо згадати ще плач Єремії:
«Над раною м'ясо зросте», – Бог так уміє,
То виростуть в ярах тих яблуні й вишні.
Вона вже, здавалось, знайшла той голос відвертий,
Вона вже, здавалось, зігріла його тіло,
Але чому ж герої, як молоде вино, вистояні по смерті,
Але чому ж їх сотні і обличчя в них такі чорно-білі…
І щодня їх все більше з-за спини,
І щодня вона – не людина.
Бо знову цей голос по-аеропортному ніяк не мине –
534-й окремий інженерно-саперний…
Провідний січовий юний і непоборний,
Горе-голос голий і гарний:
«Люди, вкрийте мене!
Людоньки, вкрийте мене!»
© Ірина Мостепан (Мельник)
ID:
859118
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 24.12.2019 23:13:43
© дата внесення змiн: 28.09.2021 22:32:07
автор: Ірина Мостепан (Мельник)
Вкажіть причину вашої скарги
|
