Бувають люди, які не терплять фальшу
Плюють на принципи заради доброти,
А згодом розуміють істину інакшу-
Це все веде до зради й самоти
Життя - це твір, і ми його поети
У кожного своя ідея, і свій туди мотив
Але стереотипні хижі силуети
Залишать кляксу власних чорних мстив
Заради злетів, мрій, любові, щастя
Душа пройде крізь сонце, гори й лід
Але не омине простішого прокляття,
Яке залишив заздрісник у слід.
Ми рвемось до пригод, екстриму, танцю
Б'ємо у груди з криками: "Буття"
Та стиснуті в суспільстві, мов у ранцю
Ми боємося лиш одного - це життя...
Затьмарені буденними дзвінками
Та мареннями грошей і краси
Втрачаємо за власними рядками
Те, що латає у душі ікси
Втрачається і людяність і святість,
Душа гниє на фоні милих лиць
А ті, хто вірить ще в людську порядність
Затоптаний в ногах у всіх лежить...
