Весна, наче жінка вагітна, мінлива:
В туманних, томливих тривогах й грайлива,
То криється в кокон, то прагне уваги,
То може сама нам додати наснаги.
А мозок в неспокою дужих обіймах,
У зведеннях МОЗу, вістях й кінофільмах.
На столику кава всякчас з кардамоном —
Втім очі нащупують «Декамерона».
Весна заглядає благально у вікна:
Краса непомічена ви́квітне й зникне.
Ще гра не скінчилась в гусарську рулетку,
Та дух недосяжний, поети й поетки.
Кладу на стелаж сповідання Бокаччо.
Не варто весні дорікати, одначе.
Впадати у відчай нам якось не личить,
Тож з вікон усотуймо світу величчя.
Весна,наче жінка, Ви гарно,Валю,написали...Та й жінки всі різні,це знаємо ми...До мене сьогодні забігла сусідка, а у мене Рильський лежить на столі. Була у цій книзі розкрита сторінка, ось я напишу Вам, які там рядки: "Піднялися крила сонних вітряків,і черешню білу вітер розбудив...
І війнув на книги,розметав листи...Серце! Ти не з криги? Не з заліза ти?"
Valentyna_S відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Весна заглядає благально у вікна
Краса не помічена ви́квітне й зникне
За вікном сумують заплакані дітки
Не в змозі вони на вулицю вийти Натхнення Вам, дорога Валентинко, віри у краще завтра, мати безліч позитивів і море приємних вражень!
Valentyna_S відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дуже сподобалось, Валентино! 
Неймовірна, душевна краса цей чудовий вірш і Весна в ньому як добра жінка з справжньою таємницею! 
