Я сиділа в пустуючій комірці,напевне єдине місце де можна було б просто бути.Собою.Чи мені здалося? Дві години спливали,а я все не могла сказати щось,щось важливе вже давно пішло.
Спливали дні,а потім тижні як я прокрастинуючи вдивлялась в їхні зимові закрутки з огірками,помідорами,баклажанами.Я марила але не могла заснути,тут не було місця,все заполонили думки. Відчинивши двері,можна було впізнати давно не гріючу батарею,а за вікном-сніг з сонцем.Я не зробила цього.
Відчувала себе чадом якого щойно запалили з недопалком від старого «Мальборо» за гаражами з бандою які вмить розбіглись,а я залишилась вислухувати тиради про смерть. Зараз це час від часу пробігає в моїй голові поки я тушу об себе черговий бичок червоного.
Спроба вловити ефемерний час.Падіння.Спроба бути ним. Тихо сидячи в пустій ванні,звернувшись як клубочок непорочного. Рівно 133 хвилини і вихід. Ті самі порепані від суму стіни,те саме кроваве відображення. І жодного повідомлення.
Ретроградний Меркурій разом із віруваннями,гороскопами та прикметами крутять пальцем у скроні,а я заливаюсь чистим,зеленим сміхом. Я знаю що все це правда,вона попереду.Карма ще та сука,але ми то гірше. На вулиці мама з її отприском ліплять пасочки,поки є сонце.Та сама вулиця де я вперше з’їхала на самокаті з гірки і тоді ж вперше розбила колінку. Перелякані батьки кинулись мене підіймати та заспокоювати а я все не могла втямити що сталось. Ну впала і впала,піднялась же,стою. Проміння цілувало мої сині локони й посмішку.
День пролетів як хмари зимою.Наступила весна,повилазили пуцвіріньки з бруньками. Завтра знову підйом о 6 і похід в ненависне мною місце,ще й на хімію першим уроком. Але спершу цигарки та перекидання парочкою слів з душними приятелями. Хоть щось задає тон дню,ну і теплий вітер звичайно ж.
З уроком я прогадала і зараз мені пробують впарити про сталінізм,реформи й спалювання. За вікном виблискують самовбивчі панельки під фон траурного міста,стримувати бажання провалитись в царство Морфея було непідйомним. Я нудьгую тут вже 3 годину,поки вони ейфорично розповідають про свої справи,мрії та перечать один одному я спостерігаю за їхнім лицем,мімікою. Обурення коли я відверто кажу,що мені не цікаво того варте.
Шкільне життя - це імпровізація в якомусь дуже затягненому підпільному театрі,актори там служать в кайданах. Я могла би розповісти як втекла з дому щоб зустрітися з незнайомцем і повернулась додому о 7,чи як вгасилася,святкуючи день незалежності й повзла додому навпомацки. Це і є спонтанність,те чим живу. Я кумарюсь мов антрацит в 4х стінах з прожектором який мотав мультики. Санітар цілиться у фізіономію і.Вистріл. Пробудження.
