Селились народи тут різні:
Хто зблизька, а хто іздаля',
Всім стала, як матінка рідна,
Свята Кременчуцька земля.
На березі місто зростало,
Фортеця в боях і трудах.
Не раз Кременчук руйнувала
Загарбників хижих орда.
Та місто оновлене, славне,
Як Фенікс, вставало з руїн …
… Розказував гід екскурсантам
Про назву, одну із билин:
«- Чумацькі човни славнозвісні
До моря ходили по сіль,
Дніпро - річка сильна і грізна:
Пильнуй на біду звідусіль.
Хто першим помітив пороги,
До інших гукав: - Кремінь! Чув!!!
Як тут оселились народи,
То й назву дали: Кременчук.»
По набережній прогуляйся,
Побачиш пороги оті,
З води визирають скелясті
Кремінні верхівки круті.
А місто з часів давніх, давніх,
Своє не міняє ім’я,
І тішиться містом цим славним
Свята Кременчуцька земля.
Можливо, у кожного гіда
Є версія назви своя,
Та я признаю вірогідним
Таке, поетичне, ім’я.
Головне, що нікому не стукнуло в голову його переіменування. Бо у нас стільки вулиць переіменували, що я вже не орієнтуюсь. При тому знову наступають на ті самі граблі, бо ті назви можуть знову міняти.