І досі сніг у Крутах пахне… кров’ю,
І небо, пам’ятаючи той біль,
Ще супить над тим місцем сиві брови…
Не може ж бути байдуже й тобі,
Мій друже, зрілий ти, а чи ще юний,
Кувалась доля України там.
На її тілі збереглися руни*,
Де вписана сторіночка свята
Про те, як нас минула перемога,
Й ми не дали Росії по зубах.
Були би наші іншими дороги –
Мільйонів не забрала б боротьба.
Оте «якби» і мучило, і мучить,
Але ж історія не хоче знать його:
Умовних не бува в житті розлучень –
Думки печуть мій мозок, як вогонь:
Не знали б ми, напевне, стільки муки –
Голодоморів, війн і болю втрат.
Донбас довбуть сьогодні «чорні круки»,
І плеще у долоні «старший брат»!
4.06.2020.
* – Руни слов'ян - праслов'янська писемність.
Ганна Верес (Демиденко)
