Ту, яка збирає осіннє багряне листя
І пише на ньому поезію серця.
Ту, що ходить туманними ранками середмістя,
Ту, яка несамовито й відверто сміється.
Ту дивачку, що вміє прощати й любити,
Ту, чий голос записаний на диктофон.
Ту, що сама обирає правила битви,
Ту, що складається із табу й заборон.
Ту, яка замовляє імбирний чай у кав'ярні
І дивиться жахи в самотній квартирі.
Ту, чия душа заблукала десь у книгарні,
Ту, в якої вуста привабливо щирі.
Ту, погляд якої змушує прокидатися сорому,
Ту, що палає вночі, а на ранок не зостається.
Ту, штормам якої позаздрило б море,
Ту, чий дотик опіком на мені відіб'ється.
Ту, яка любить співати десь опівночі,
Ту, яка не вміє дружити з жінками.
Ту, про яку вголос не говорю́, а шепочу
Ту, яку так безмежно і сильно кохаю.
